У жовтні 2024 року мені вдалося відвідати Бердичів і його околиці.
Почнемо з того, що достеменно невідомо, в якому році було засновано місто і чому названо саме так. Теорій і припущень багато, і я не буду завантажувати читача енциклопедичними даними, а розповім свої враження «зсередини».
Бердичів, який нікуди не поспішає
У Бердичеві ніхто нікуди не поспішає. На вулицях, хоч і людно, але не відчувається метушні. Підлітки, люди старшого віку, йдуть у своїх справах без зайвого напруження. І навіть у чергах люди стоять спокійно, без нервів чекають на свою чергу – чи то на пошті, чи то на ринку, чи то чекаючи, коли їм приготують шаурму (шаурма тут смачна і без картоплі – на відміну від Дніпра).
На дорогах теж спокійно. Водії нікуди не поспішають, а тому середня швидкість на дорогах тут 40-50 км/год. Причому дороги тут хороші, не ідеально рівні, але і ям тут немає. Якщо ти трохи затримався на світлофорі або пропускаєш машини на перехресті – ніхто не буде квапливо сигналити і намагатися пролізти.
Бердичівські універсали
Під час прогулянок містом, особливо як пішохід помітив цікаву деталь – дуже багато машин-універсалів. Чим це пояснити – не знаю. Можливо тут така культура в автолюбителів, або великі сім’ї – щоб усіх вмістити.
Старий і новий Бердичів
Ніхто не знає точної дати заснування міста, але його розквіт припав на XIX, початок XX століття. У місті проводилося багато ярмарків, а основну його частину населення становили євреї. Тому тут багато старої архітектури. Це і житлові будинки, і будинки для громадських потреб. Щось побудовано коштом меценатів, а щось і силами міста.
Можна навіть сказати, що за кількістю і колоритом двориків – Бердичів може позмагатися з самою Одесою!
Тут переплелися архітектури багатьох століть і поколінь – єврейські старомодні особняки стоять упереміш із радянськими будинками, облицьованими плиткою, і панельними багатоповерхівками, і тут же сучасна новобудова з панорамними вікнами. Торговий центр може бути як усередині старого будинку, а поруч споруда найсучаснішого стилю.
Причому, тут немов виділити «старе» і «нове» місто – все упереміш.
Вулиці Бердичева
Вулиці, що мені сподобалося, називаються як у період розквіту міста – Торгова, Тишкевича, Фабрична – що відображає суть того, що на цих вулицях відбувалося. Є вулиці-напрямки – Одеська, Вінницька, Житомирська.
Одразу знаєш куди вони приведуть, якщо ними їхати.
Кухня Бердичева
Бердичів – сучасне місто. Тут можна знайти питні заклади на будь-який смак, гаманець і кухню. Європейська, українська, азіатська кухня, піца, роли, кондитерські, бари, кальянні, кав’ярні, кав’ярні, кафе, ресторани – все це на кожному кроці і молоді є куди піти.
Бердичівське пиво
Єдиний момент, який мене збентежив – це проблематично знайти місцеве пиво – Бердичівського пивзаводу. Бердичівське пиво хвалять, а ось у великих торгових національних мережах його не знайти. ТАКОЖ у невеликих продуктових магазинах не було. Виручали місцеві мережі, такі як «Наш Край», «Продукти Полісся». Тут я знайшов бердичівське пиво в пляшках і пластмасовій тарі.
Українська та російська мова в Бердичеві
Житомирська область – це правобережжя України, і тут переважає українська мова, однак ця не та мова, що у Львові й Тернополі або в Ужгороді – більш зрозуміла для мене як російськомовної людини. Однак, і російську тут використовують і чудово розуміють і за її вживання не відмовляють в обслуговуванні чи послугах.
Люди в Бердичеві привітні і з радістю допоможуть, навіть якщо їх про це не просять, а ще вони дуже терплячі і нікуди не поспішають. Було комфортно спілкуватися. Теж саме можна сказати і про область.
Що подивитися в Бердичеві
Для цього розділу буде окрема стаття. Попередньо можу сказати, що цікавих місць ту більше, ніж розповідає більшість сайтів. Для цього необхідно знати місця, де дізнаватися інформацію. І одразу з’являться більше маршрутів для прогулянок.