У дитинстві я часто бував у Петриківці – проїздом. Тоді я не знав, що це селище відоме своїм петриківським розписом і що його історія дуже відрізняється від багатьох сіл Дніпропетровської області та України. У 2016 році я був тут цілеспрямовано, щоб погуляти та доторкнутися до атмосфери селища. У 2022 повернувся сюди двічі – для того, щоб зняти відео та записати цей блог.
Коли прибуваєш до Петриківки, то одразу впадає у вічі це чистота та порядок у селі, а також прикрашені розписом будинки та паркани. Море квітів. Я починаю свою подорож цим селищем і розповім що ж тут такого цікавого.
Історія Петриківки
Петриківка починає свою історію з 1772 року. За легендою її заснував козацький старшина Петро Калнишевський на місці козацької слободи. Він вирішив перенести селище Курилівка в інше місце, бо його постійно затоплювала річка Чаплинка. Спочатку хутір належав Самарській та Протовчанській паланці Нової Січі.
Калнишевський запросив у Київського митрополита дозвіл збудувати тут церкву, і дата його отримання вважається офіційною датою заснування селища.
Саму ж назву Петриківка отримала на честь козака Петрика, який жив тут раніше. У ті часи було прийнято називати міста та села на прізвище того, хто перший тут оселився.
Петро Калнишевський займався розвитком Петриківки і вже у ХІХ столітті це було велике село з багатьма підприємствами, ярмарками та населенням у 21 тисячу осіб. Такою цифрою не могли похвалитися багато міст того часу.
Можливо, стрімким розвитком Петриківка зобов’язання тим, що в селі ніколи не було кріпосного права – селище мало статус казенної слободи.
Петриківка сьогодні
Сучасна Петриківка налічує приблизно 4500 мешканців. До Петриківської селищної ради входить кілька селищ поряд з Петриківкою, особливо Мала Петриківка, що злилася зі своєю старшою сестрою.
Нині це велике за українськими мірками село, яке за населенням та соціальною інфраструктурою дасть фору маленьким містам. Тут є все для комфортного життя. 2 школи, 2 дитячі садки, велика районна лікарня, ЦНАП, казначейство, пенсійний фонд, професійне училище №79, художня школа, музична школа, будинок культури, кілька промислових підприємств, казначейство, ринок, кілька кафешок (серед них навіть є бургерна та бістро!), музей, Центр народного мистецтва, конеферма (так знайшов на карті), рибне господарство, старовинна церква, ресторанний комплекс, кілька пам’ятників, районний суд, пожежна частина.
Петриківка знаходиться на важливому шосе, тому доїхати до неї з Дніпра, Києва чи Полтави не складає труднощів – кінцеві або автобуси, що проходять, ходять тут кожні 15 хвилин.
За 30 кілометрів звідси знаходиться ще одна перлина Дніпропетровської области – цікавий та загадковий Китайгород.
Стародавні могили у центрі села?
У пішій доступності від автовокзалу – пам’ятник воїнам Другої світової війни, жертвам Голодомору. Ще здивувало, що практично у центрі міста є могили. Ні, це не цвинтар. Це самотні поховання початку ХХ століття. Чому вони тут, незрозуміло.
Недалеко від автовокзалу знаходиться центр села. Перша визначна пам’ятка – арт-об’єкт “Петриківка”. Тут же знаходиться парк імені Калнишевського з квітами, романтичним мостиком і пам’ятником засновнику та меценату Петриківки – Петру Калнишевському. На жаль, в цьому візиті парк був на реконструкції і його обнесли високим парканом.
Цікавий момент. Раніше на в’їзді до Петриківки стояв великий пам’ятник Калнишевському та напис – “1772”. Кілька років тому пам’ятник прибрали через старість. Натомість поставили велику розписану тарілку.
Тут же поряд Будинок культури та пам’ятний знак – на честь присвоєння ЮНЕСКО у 2013 році петриківському розпису статусу нематеріальної культурної спадщини України. У Будинку культури, за словами місцевих, немає нічого цікавого і нічого не відбувається. Рекомендували вирушити до Центру народного мистецтва.
Неподалік адміністрації села – професійне училище №79 та гуртожиток для студентів. Поруч великий цех у вікнах якого ми бачили фарби, пензлики – мабуть навчають малювати. Перед ним ще один пам’ятник загиблим під час війни 1941-1945 років. Тут усе поряд – художня школа 1932 року Тетяни Пати. Тетяна Пата це один із найбільших матерів петриківського розпису. Школа працює досі (їй уже 90 років).
Музей Федора Панка
На карті відзначено музей Федора Панка – мастера розпису, але фактично його не знайшли. І взагалі, у Петриківці є ще кілька об’єктів, які значаться на гугл-карті, а в житті їх не знайти. Мабуть, хтось ставив без розбору, і вони так і залишилися:)
Якщо вірити мапі, музей Панко має знаходитися поряд із будинком культури, але поряд з ним лише величезна тарілка у петриківському розписі та кований пам’ятник ЮНЕСКО.
Центр народного мистецтва “Петриківка”
Триповерхова будівля з великим банером на головній вулиці Калнишевського, 65, це Центр народного мистецтва – осередок української культури та петриківського розпису. Тут знаходяться майстри, які займаються творчістю. У кожного свій кабінет – можна зайти та подивитися як іде процес, поспілкуватися, купити щось, що сподобалося.
Колись тут було багато майстрів і вирувало творче життя. Були зайняті навіть напівпідвальні приміщення. А у вересні 2022 року – нікого не виявилося. Тільки замкнені двері з номерами мобільних телефонів, оголошення про те, що потрібно попередньо записуватись на семінари та майстер-класи. Хоча до будівлі можна зайти та вільно ходити поверхами.
Центр народного мистецтва було засновано у далекому 1970 році відомим майстром петриківського розпису Федором Панком. Він був тоді головним художником місцевої фабрики сувенірів Дружба, але не зійшовся поглядами з керівництвом та пішов у своє плавання. Він відкрив Експериментальний цех петриківського розпису і став із майстрами творити під егідою Спілки художників. Це підприємство не робило сувеніри на потоці. Вони були якіснішими, а майстри заробляли більше. Це дозволило Федору Панку розвиватися та розвивати своїх учнів.
Експериментальний цех проіснував до 1998 року, поки став Центром народного мистецтва.
Зараз він переживає не найкращі часи. Це моя особиста думка.
Церква Петра Калнишевського 1812 року (Церква Різдва Богородиці)
Якщо вийти з Петриківки та пройти 500 метрів ми опинимося у селищі-сателіті Мала Петриківка. Тут знаходиться церква, до спорудження якої за легендою приклав руку сам Калнишевський.
Церкву Різдва Богородиці почали будувати 1793 року, коли дерев’яна церква Святого Георгія перестала справлятися з кількістю віруючих. Нову святиню зводили з каменю 19 років. Її закінчили та освятили у 1812 році.
Храм мав три престоли, він був із цегли, відштукатурений, з напівкруглим вівтарем. Його первісний колір – білий, тому в народі досі звуть “Білий храм”.
У 30-х роках XX століття тут перестали служити. Священників розстріляли, церковну літературу знищили. Могили вбитих священників тепер можна зустріти на території церкви.
Нині церква Калнишевського перебуває у жалюгідному стані – частина із цегли, частина із сталевих листів. Дах відсутній – його підірвали 1961 року, коли храм перестали використовувати як склад. Це комуністи так глузували зі святині 2 рази.
Кажуть, що на стінах церкви з’являлося обличчя Ісуса Христа.
На території є дерев’яний храм – його збудували на початку 2010-х. Наразі служби проводять там і паралельно відновлюють стародавню церкву.
Мені вдалося потрапити всередину старого храму і подивитися що ж там усередині. Щодо 2016 року – зміни дійсно є. Наприклад – раніше там не було даху і вівтар стояв просто неба. Зараз уже є дах і всередині в невеликому приміщенні ведуться служби. Особливо взимку, адже в новому храмі немає опалення і він із дерева, а старий із каменю і він частково опалюється.
Неподалік церкви можна побачити самотній пам’ятник загиблим солдатам у Другій Світовій війні села Мала Петриківка.
Як знайти церкву Кашнишевського в Петриківці
На мапі церкви Калнишевського в Петриківці не знайти. Для цього необхідно вийти з Петриківки та пройти в Малу Петриківку. Це 500-700м від села. Координати Google Maps – 48.7194758, 34.6547317.
Етнографічний музей Петриківського району
Мабуть, найцікавіша пам’ятка села.
Музей знаходиться не на головній вулиці, але його неважко знайти – це велика біла будівля посеред доглянутого лужка. На вигляд і не скажеш, що всередині буде дуже цікаво!
Коли ми підійшли, двері були зачинені, хотіли вже йти і я вирішив постукати – супер, нам відчинили.
Усередині музею дуже круто. Тут кілька залів, причому у кожному їх своя тема.
У першому – експонати побуту українського села 18-19 століть. Нам показали та розповіли про традиції людей того часу, як вони жили, чим жили. Розповіли багато цікавого, у тому числі мені стало зрозуміло, звідки пішло багато традицій та приказок.
Далі була кімната з технікою вишивки – картини, рушники, сучасні та не дуже. Ще була кімната з картинами та ляльками. Багато експонатів сучасні та мають мало цінності – багато експонатів вивезли в евакуацію від війни 2022 року.
В етнографічному музеї можна не лише дивитися та вивчати історію, але тут проводять семінари та майстер-класи, продають вироби майстрів.
Вхідний квиток не дорогий – близько 30-40 грн. Можна придбати дозвіл знімати на камеру. Він у районі 100 грн.
Етнографічний музей петриківського району слід неодмінно відвідати під час поїздки до Петриківки.
Адрес музею – вулиця Корчагіна, 14Б.
Петриківський ставок, ресторанний комплекс Калнишевський та пам’ятник військовим водіям
Петриківка знаходиться на річці Чаплинка. Саме ця річка дала життя селищу і якийсь час біля лікарні було невелике озеро. 2022 року я озера не знайшов. Замість нього великий шмат потрісканої землі з чагарниками. А шкода. Це все, що залишилося від озера, і міст через нього.
Якщо пройти далі, у бік Шульгівки можна побачити нову інсталяцію у стилі “Я ♥ Петриківка”. Це було для мене новиною, бо раніше не бачив цього арт-об’єкта у Петриківці. Він стоїть на трасі у бік Царичанки та Полтави, тому машинам, що проїжджають, добре видно. Тут же недалеко є базар і прямо на трасі продають рибу з місцевого рибного господарства.
Ще недалеко є ресторанний комплекс “Калнишевський”. Це невелика територія із рестораном, продуктовим магазином, лавкою із сувенірами, озером. На вході до комплексу стоїть велика скульптура Петра Калнишевського. Дуже яскраве місце.
Тут же на повороті на Шульгівку, Іванівку та Гречане стоїть старий пам’ятник військовій вантажівці ГАЗ-АА. Раніше цей пам’ятник перебував у жалюгідному стані, але кілька років тому його упорядкували і зараз він виглядає дуже навіть нічого.
Петриківська фабрика сувенірів Дружба
Колись у Петриківці була фабрика з виробництва сувенірів. Вона називалася Дружба і мала довгу історію.
Фабрика була відкрита в середині 1920-х років як артіль ремісників селища. Тут робили швейну продукцію та навіть намагалися випускати швейні машинки. Після Другої світової війни виробництво відновили та покращили.
Для співробітників фабрики та місцевого колгоспу збудували житло, дитячий садок, котельню. Фабрика стала випускати сувеніри з петриківським розписом, а головним художником цього напряму став Федір Панко, який згодом через конфлікт з керівництвом заснував свій Експериментальний цех петриківського розпису.
Кажуть, цей конфлікт стався тому, що у процесі створення сувенірів доводилося відходити від традицій самого петриківського розпису. Наприклад, як дерев’яну основу використовували дешеву фанеру. Її дефекти доводилося приховувати чорним тлом, хоча традиційно чорне тло для розпису в жодному разі використовувати не можна (це негативний знак).
Панко пішов із фабрики, щоб далі продовжувати займатися улюбленою справою та працюючи під егідою Спілки художників робити якісний продукт, при цьому заробляючи більше. Якщо фабриці на потоці майстер отримував 120-140 карбованців на місяць, то Експериментальному цеху – 400-500.
Петриківська фабрика Дружба була відома на весь Радянський Союз. Вона обслуговувала Олімпіаду 1980 року у Москві продавала продукцію зарубіжних країн, одержуючи валюту.
Після розвалу СРСР та втрати дешевих енергоресурсів фабрика поступово в’янула. Спочатку її було оголошено банкрутом, потім цехи почали розбирати.
Ми з трудом знайшли руїни фабрики. Вони знаходяться на вулиці за пам’ятником військовим водіям, дорогою до районного суду та пожежної частини. Якщо в 2014 році можна було ще застати кістяк триповерхової будівлі, то у 2022 залишилася купа каміння і щось нагадує будівлю. Їх навіть побачити з дороги складно – все сильно заросло і потрібно пробратися через імпровізований паркан із палиць (мабуть зробили, щоб ніхто не ходив).
Петриківка – тут є на що подивитися
Загалом Петриківка велике та розвинене село. Тут є вся інфраструктура для життя, але немає громадського транспорту, і люди пересуваються на своїх автомобілях та мотоциклах.
Тут чисті та охайні двори, багато пам’яток та цікавих речей – взяти бодай могили посеред центру села. Що це за люди там поховані? Чому не перенесли? Село має великий потенціал, причому не тільки промисловий, а й культурний, хоча мене й засмутило, що Центр народної творчості вже не такий як був раніше, і це, на мою думку, свідчить про негативні тенденції.
Цікава стаття. Дякую! Але не вистачило фото, це зробило б її крутішою