Здавалося б, що це звичайна зупинка у селі. Розмальована, бо зараз так модно та це вимога часу. Однак ця зупинка вміщає в себе весь біль та смуток українського народу. Це те, що ми не повинні забути.
Я багато разів проїжджав мимо цієї зупинки. Думав, вау, круто, як розмалювали. Але в цей раз зупинився та вирішив подивитися ближче, зняти відео.
Коли закінчив знімати, мене гукнув чоловік, що займався роботою на полі. Він був в однострої ЗСУ, довгою бородою, років 40-50. Чоловік сказав, щоб я не їхав, та подивився зупинку зі сторони його дому.
Як виявилося, там намальований його син, старший лейтенант Соловйов – командир розрахунку бойової машини Оса (зенітно-ракетний комплекс), який загинув на війні. Все що є на цій розмальованій зупинці – справжнє. Від фото полеглого солдата, до номеру бойової машини.
Якщо пригледітися, можна побачити не тільки номер 1824А5, але й кількість уражених цілей, намальованих на металевому боці. Тоді стає ясно, що екіпаж врятував багато життів, але не зміг врятувати своє(
Якщо зайти у саму зупинку на стелі можна побачити янгола з жовто-блакитними крилами. Ставши під ним та знявши себе фронтальною камерою, можна побачити “свої” крила. Це теж задум автора.
Ми не повинні забувати про загиблих. Про тих хто боронить нашу землю та віддає за неї саме цінне що в них є – здоров’я та життя.
Ми не повинні забувати про тих, хто прийшов на нашу землю, щоб знищувати нас як націю – українців, та сіяти на нашій землі стільки горя то смутку.
Це теж були слова батька загиблого героя – “Ми повинні пам’ятати”.