На самій околиці Дніпра, за 20 кілометрів від міста, у селищі Таромське, є цікавий об’єкт для відпочинку та історичних досліджень. Це Таромський кар’єр, який, попри понад півстолітню історію, багато хто тільки починає відкривати для себе.
Історія Таромського кар’єру
Граніт у Таромському кар’єрі почали видобувати на початку 1950-х років. Спочатку це було кустарне виробництво, коли місцеві жителі брали камінь для власного будівництва. Потім сюди прийшла держава, і розпочалося промислове виробництво.
Сировиною з кар’єру забезпечувалися Дніпропетровськ (Дніпро) і Дніпродзержинськ (Кам’янське). Це було стратегічне підприємство, і хоч місцевим не подобалося те, що тут постійно гриміли вибухи, від яких тріщали будинки, виробництво не згортали.
У якийсь момент глибина кар’єру стала нижчою за рівень Дніпра (річка тут за 50 метрів від нього), після чого почалося затоплення.
У підсумку, у чашах кар’єру утворилося 2 озера. Одне велике — 400 на 140 метрів і маленьке — 180 на 150 метрів. Кажуть, що їхня глибина 10 метрів. Але цього ніхто не перевіряв.
У 1980-х видобуток граніту остаточно згорнули, після чого підприємство стояло закритим. Його огородили парканом і людей тут не було.
Таромський кар’єр зараз
З моменту здобуття Україною незалежності та розвитком міста тут почали з’являтися не лише місцеві рибалки, а й туристи з міста. Сюди приїжджають з наметами, щоб відпочити кілька днів, просто провести пару годин, скупатися, половити рибу, побути на природі.
Велике озеро — доступніше. Тут можна зустріти людей і навіть організовано невелику турбазу з кількома затишними альтанками. Мале озеро знаходиться поруч, однак у нього немає пологих берегів, а тому тут немає людей і все заросло деревами. У воді багато великих брил, і ця недоступність тільки додає краси.
Територія кар’єру все ще огороджена, хоча в огорожі з’явилися дірки і сюди можна спокійно заїхати на машині. По дорозі до води багато сміття, причому туристи після себе залишають не тільки відходи у вигляді пляшок та етикеток — багато відходів природної життєдіяльності людини, і це сумно.
По дорозі до озер можна побачити занедбані цехи заводу — порожні бетонні коробки. Обладнання вивезли давним-давно. Всього будівель три — одна адміністративна, виробнича та складська.
На території Таромського кар’єру багато красивих і рідкісних рослин. Є тварини, які оселилися після закриття виробництва. У воді озер кар’єру водиться щука і карась.
Ще сюди буде цікаво приїхати любителям історії Землі. У граніті неодноразово знаходили скам’янілості древніх мешканців планети. Тому, думаю, тут буде ще не одна експедиція науковців або просто любителів.
Легенди Таромського кар’єру
Місцеві жителі не дуже полюбляють приходити сюди відпочивати.
По-перше, сумна історія з будинками, що потріскалися від вибухів.
Потім ходять чутки, що в 1990-х ці місця облюбували кримінальні угруповання, які тут не тільки відточували свої навички, а й знаходили у воді трупи.
Пізніше на їхнє місце приїхали скелелази та міліцейський спецназ.
Зараз люди кажуть, що рибу з кар’єру їсти небезпечно, бо вона радіоактивна. В принципі, тут підвищений рівень торію та урану. Однак вони не становлять загрози для життя та здоров’я людей.
Ще люди кажуть про дивних істот, що мешкають у воді, затоплену техніку, яка може становити небезпеку для дайверів. Про те, що у воді в скелях можуть бути виїмки та отвори, в які затягує людей і більше їх ніхто не бачив. А ще ходить легенда про духів робітників, які загинули під породою і не можуть ніяк вибратися із завалів.
Як доїхати до Таромського кар’єру
Розташування Таромського кар’єру.
- Якщо їхати на автомобілі, то потрібно рухатися вулицею Мостовою, яка веде з Дніпра до Кам’янського.
- Якщо на автобусі — підійдуть № 9 та № 141. Вони відправляються від залізничного вокзалу.
- Потрібно дістатися до перехрестя вулиць Мостової та Михайла Лояна.
- Є варіант дістатися на приміській електричці Дніпро-Кам’янське. Виходити потрібно на станції Сухачівка. Однак від неї до Таромського кар’єру — 11 км.
Відвідувати кар’єр краще в теплу пору року та в сонячний день. Взимку там непривабливо, а восени сумно. Хоча це вже справа смаку кожного 🙂